Вражаючу історію про протистояння у суді із Міноборони опублікував волонтер і адвокат Василь Нагорний, який відстоює інтереси атовців.
Про це він написав на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook.
Він описав історію військовослужбовця батальйону «Колос» 51-ї окремої механізованої бригади, прізвище якого не може розголошувати без його дозволу.
Подаємо допис Нагорного без змін:
«Буду називати його «ВІН»- як символ безликості бійців для Міноборони)
В 2014 році, коли окупант ступив на нашу землю і хлопцям влада сказала – мобілізуйтесь, Він пішов сам у комісаріат.
Коли стало відомо, що це повноцінна війна і багато мобілізованих з Широко лану поїхали додому — Він залишився. Коли створювався з добровольців спецпідрозділ 51бригади батальйон «Колос» – Він пішов туди.
Коли командування поставило завдання штурмувати Савур-Могилу — Він пішов виконувати наказ.
Коли отримав поранення і тіло обсипали осколки, які досі в тілі – Він не плакався на долю, отримав 3 групу інвалідності, отримав компенсацію, яку витратив на лікування, і розпочав життя заново.
Коли хлопця обділили нагородами – Він подумав, хіба в нагородах щастя, щастя — це жити!
Коли виявили в голові пухлину і він став інвалідом війни 2 групи – Він знову не впав духом, а сказав: — потрібно «підлататись» і йти вперед.
Він розраховував отримати компенсацію згідно Закону, але Міністерство оборони відмовило, оскільки пройшло 2 роки і 9 (дев’ять)!!! днів від часу отримання першої інвалідності. Де ж Він міг знати, що поки «зализував рани» – влада (законодавці), з метою економії коштів, змінили правила гри і встановили, що компенсація при зміні інвалідності виплачується, якщо така зміна відбулася протягом 2 років і ні днем більше.
9 днів — стали 9 колами пекла.
— Якби ж я знав, що є такі зміни, я б документи заніс би на МСЕК на 9 днів раніше, адже мені було все одно — в мене 2 група інвалідності, я просто дотримувався того графіку, який мені встановили ті ж лікарі МСЕК…
Трошки ми подумали і виявилось, що чиновники Міноборони застосовують Закон не правильно.
Він пішов заробляти кошти і лікуватись, я «пішов» в суд.
До честі судді Волинського окружного адміністративного суду – позов був розглянутий в найкоротші строки і повністю задоволено позовні вимоги бійця.
Я запевнив Його: — Не думаю, що Міноборони подасть апеляцію, адже апелювати нічим — рішення має посилання на рішення Верховного Суду,Конвенцію, тому отримаєш скоро кошти, плануй обстеження і лікування.
Я був невиправний оптиміст… таки подали апеляцію!
Маю лише кілька питань до Міністерства оборони України
1. Подивіться по Міністрству — у вас стільчики в одному тільки кабінеті коштують більше, ніж та компенсація, яку ви «зажали» пацану на лікування…
2. Навіщо ви утримуєте армію юристів, чиновників в Міністерстві з крутими зарплатами, які оскаржують правомірні рішення суду? Аби тільки щоки надути, показати свою значимість і витрачати бюджетні кошти?
3. Ви вважаєте, що сутяжництво зі своїми бійцями сприяє позитивному іміджу влади і популяризації контрактної служби? Ви дуже помиляєтесь, якщо вважаєте, що «баби ще наражают» і мінстець все затушує…
А ви законодавці на кому вирішили зекономити? На інвалідах війни? Якби вони мали де нормально лікуватись, то не змінювалися б групи інвалідності в гіршу сторону.
Я все одно не кину цього бійця, але і причетні до цього випадку не чекайте спокійних деньків!»
