Мама померлого Романа Гальчика Світлана написала зворушливий пост у мережі, адже завтра хлопчикові виповнилося б 4 роки.
Нагадаємо, онкохворий Роман Гальчик з Нововолинська, який лікувався у Стамбулі, помер після затяжної боротьби з хворобою.
Подаємо допис без змін та правок:
«28.10.2014, рівно 4 роки назад на світ з’явився мій син, такий довгоочікуваний, мій первісток. Сьогодні це мало б бути велике свято — я б готувала стіл, замовляла торта і кульки, вибирала подарунки. Замість цього купую квіти і нестиму на могилку для сина, для свого рідного, якого носила під серцем, так чекала, ростила, так берегла. Смерть Роми залишила величезну діру в моєму серці, пустку. Моя душа померла разом з ним. Тепер в мене вічна осінь. Проклята хвороба забрала його, не пошкодувала.
Моє янголятко, я дякую що ти вибрав мене своєю мамою, і якби мені судилось ще раз це все пережити, знай, я б витримала все ще раз. Ти так мужньо все терпів, кожен укол, кожен катетер, три операції, таку страшну біль. З тобою я стала кращою, ти навчив мене любити дужче, бачити щастя і радість там, де його не бачать інші, цінувати моменти, кожен день проживати як останній. Я б все що завгодно віддала, лиш би тебе обійняти, розцілувати. Я так просила забрати мене, а не тебе, але не схотіли, мене лишили тут сумувати за тобою і чекати нашої зустрічі.
Я так хочу ще раз почути :»мам, сьо так вкусно пахає?», «Мам, дай самаята», «я тебе любу», «ти хайоса». Почути твій сміх, голос, відчути запах. Я так страждаю без тебе, і вдень і вночі думками з тобою. Все мало бути не так, не так! Чому? Мій рідний! Мені так погано без тебе. Щоночі сниться остання ніч, ніч твоєї смерті, як сиділа біля тебе, гріла ручки, ніжки, говорила з тобою , молилася і плакала. Щоночі ти вмираєш в моїх снах . Я чую цей останній подих, як ти вмирав на моїх очах , а я нічого не могла зробити. Час не лікує. Не вірте. З кожним днем все гірше, розлука довша.
Тобі мало би бути чотири, ми б ходили в садок, готували тобі новорічний костюм, грались з братиком. Тобі назавжди лишиться 3.9. люблю тебе рідний, мій мужній син, люблю так сильно, вічно, до болі. Люблю.
П.с. хто завтра матиме можливість і бажання, в пам’ять про мого сина, поставте свічку за його упокій. Нехай йому хмарки будуть мякенькі»
