Ще задовго до початку урочистого богослужіння з нагоди престольного свята перед кафедральним собором Всіх святих землі Волинської у Луцьку зібралися десятки вірян.
Хтось купував свічки, хтось роздумував над тим, що таке Томос, дехто роздумував над подальшою долею церкви, а хтось збирав пожертви у десятки скриньок…
Але всі прийшли заради одного – на власні очі побачити предстоятеля Української православної церкви (Московського патріархату) митрополита Онуфрія.
До приїзду владики прихожани готувалися заздалегідь – простелили кількаметровий килим із живих квітів до нижнього храму собору і прикрасили пахучими хризантемами саму святиню. Задля безпеки периметр патрулювали поліцейські та вибухотехніки.
– Приїхав? – раз-у-раз чулося десь із натовпу, коли котрийсь зі священнослужителів квапливо біг доріжкою.
— Рясу піднімайте, бо всі квітки порушите, – лунало навздогін.
Здавалося, ніхто й не помітив, що замість обіцяного приїзду Онуфрія о 9:00, той увійшов на територію храму на годину пізніше.
До нього не доступитися. З усіх боків охоронці предстоятеля УПЦ МП відштовхували тих, хто осмілювався наблизитися до владики менше, аніж на метр. Однак деяким вірянам все ж пощастило – вони зуміли поцілувати руку Онуфрія. На їхніх обличчях ніби застигли почуття блаженства, спокою та радості водночас.
Кільце за Онуфрієм моментально замкнулося. Люди ринули у нижній храм за владикою незважаючи на те, що мало збивають інших з ніг, бо кожен хотів бути ближчим до предстоятеля, бути ближчим до вівтаря, до Бога…
А далі – служба. Діти плакали. Люди молилися, співали разом зі священиками, запалювали свічки, писали записки за здоров’я та упокій, ставали на коліна, знову молилися і чекали напутнього слова від Онуфрія.
Митрополит говорив хвилин зо 15 і увесь цей час у соборі Всіх святих землі Волинської не було чутно ні звуку. Лише голос владики та його відлуння. Зачепив Онуфрій одразу кілька тем: подвиг Христа, значення та шлях церкви, «близький кінець», Суд Божий, «томоси і непонятно шо».
«Спасі вас Господі»… І вірян у святині ставало все менше…
Фото і текст – Надія Міщук
